Тимофій Бакулін

Тимофій Бакулін

Ось уже понад 70 років у скляній шафі однієї з клінік Москви зберігається скелет найвищого чоловіка Росії. Звали його Тимофієм Антоновичем Бакуліним. А родом він був з села Тернове Острогозького повіту Воронезької губернії. Зростання велетня досягав 2 метрів 40 сантиметрів, а важив він 13 пудів (208 кілограмів).

Надзвичайно величезної сили був Тимофій – запросто міг жартома підняти кут дерев’яної комори та підсунути під нього свою бувалу шапку. Потім цей кут підводився ще раз, і перетворена на млинець шапка знову поверталася на велику кучеряву голову Тимка.

Налаштований він був незмінно чудово. На рідкість здоров. Складний відмінно. Він був би навіть гарний, якби не бурий загар, та ще не злегка випираюча нижня щелепа (ознака акромегалії – коммент. Фахівця) і не наволоч якийсь прихованого смутку в великих блакитних очах. Він часто з ласкавістю гіганта здивовано усміхався, відкидаючи голову, показував чудові молоді зуби. І приємний запах йшов від нього. Змішаний він був з житнім вітром степняка, з запахом дігтярним, міцно кованих чобіт, з м’ятним ароматом нюхального тютюну: Тимоша не курив, а нюхав.

Настоятель сільської церкви отець Петро, хрестячи дітей, нерідко після молитов додає: «Нехай росте хлоп’я добрим, сильним і здоровим, як наш Тимоша».

Батюшка один з перших в Терновому, оцінив богатирські здібності молодця, коли той одного разу на Святках граючи вхопив трьохпудовий бочонок з льодом і закинув його на дах комори. Тимоша не знав, куди подіти даровану йому Богом силу, і батько Петро порадив молодцю прибитися до якогось бродячого цирку: і людям буде цікаво дивитися на нього, та і якийсь заробіток до старання додасться.

Все нормально було з розвитком Тимка до десяти років. А потім, раптом мало не на очах став додавати в зростанні, незвичайно лунати в плечах. Тісним став батьківський кожушок, перестали влазити ноги в чоботи. До шістнадцяти років справа з ростом у Тимка зайшло так далеко, що він почав входити в хату ледь не рачки. Не можна було йому вже випростатися в світлиці на повний зріст, не можна було вміститися на полу. Так тут ще, на біду, звірячий апетит розігрався – запросто міг Тимоша  з’їсти  чавун щів. А цей чавун готувався матінкою на всю багатолюдну сім’ю.

Все частіше став малий виявляти свій характер. Одного разу батько не захотів взяти Тимошу в Острогожськ на ярмарок: важкенько доведеться їх коню, тягти обох. «Ах так! ..» – розлютився Тимоша і, вхопившись за задок воза, потягнув її назад разом з конем. Довелося батькові йти назад.

Коли Тимоші пішов вісімнадцятий рік, переїхала їхня сім’я в Острогожськ. Оселилися вони на вулиці Авдіївської, навпроти фабрики столярних виробів (нині вулиця Визволення). Затримувався фабричний люд у подвір’я Бакуліних, намагаючись побачити через паркан Тимошу-велетня, почути його громоподібний бас, від якого злякано бриньчали вікна. Від навколишніх пацанів Герасимчука Тимоші проходу не було. Їм дуже хотілося поглянути йому в обличчя, і від того, що круто задирали вони голови, звалювалися додолу їх шапки. Слізно просили іноді велетня хлопці перекинути їх через високу огорожу міського саду, куди ввечері пускали тільки по квитках, і Тимоша здавався, попереджав тільки, щоб не дуже плуталися дітлахи під ногами танцюючих.

У тому саду гастролював одного разу цирк-шапіто. І згадав Тимоша колишньої поради Тернівського священика, наблизитись до циркачів-умільців, які вміють виробляти перед публікою самі незвичайні речі. «Що ти вмієш?» – запитав директор шапіто Тимошу. «Так можу, наприклад, – простодушно відповів він, – підкинути тебе під самий твій цирковий купол і назад зловити цілісіньким».

З того часу почалася у Тимка нове життя. Виступав він в трупі з величезними удавами, обвішуючи себе ними як кільця. Вщент одним махом молота розбивав багато пудовий камінь-валун. Боровся з трьохаршинним ведмедем, який в могутніх Тимошин руках здавався плюшевим ведмедиком. Словом, робив те, чого нікому не вдавалося зробити.

Особливий шарм, виступам велетня, надавала його поява з акробаткою Поліною, що мала зріст в один метр. Вона робила з Тимком все, що хотіла: білочкою стрибала по його плечах, влаштовувала собі турнік на його витягнутих руках, розмах яких досягав майже чотирьох метрів. Для краси номера Тимоша високо підкидав Поліну, ловив її, знову підкидав – і цирк розривався від шквалу аплодисментів.

Той шквальний час зв’язався зі знаменною подією в житті Тимка – він одружився з служницею цирку красуні Марусі. З цього приводу довелося нареченому вибирати обручку. Але такого, щоб могло просунутись на велетенський палець циркача, ніде не знаходилося. І тоді на допомогу Тимоші прийшов знайомий ювелір, що виготовив «колечко» розміром в миколаївський срібний рубль.

Після шапіто Тимофій Антонович виступав у великих цирках. Під не відмінний аншлаг зустрічали його Москва, Санкт-Петербург, Київ, Харків, Одеса, Тифліс. Вражені його велетенською заповзятістю, горяни подарували йому спеціально пошитий костюм черкісця з папахою, і в цьому парадному одязі зробив він турне по Європі, Азії, Північній Америці. Газети тоді із захопленням писали, що Гуллівер на ім’я Тимоша гідний Великої Росії. Саме такі казкові богатирі огородили свого часу Європу від нападу татаро-монголів.

Звичайно, не забував Тимофій Антонович про своє рідне Острогожське. Тимошу зустрічали як зірку, як людину, що стала за життя легендою. Скликав він в спеціально замовлений ресторан всіх своїх друзів і знайомих, розповідав про бачені їм Париж, Лондон, Нью-Йорк, і не було кінця тостів. Очевидці тих застіль стверджували, що міг Тимоша-велетень спокійнісінько осушити за вечір цілу четвертину горілки (3 літри!) І «заполірувати» сорокаградусну двома десятками пляшок холодного пива.

У міському ресторані тримали для Тимофія Антоновича спеціально збитий дубовий стіл і такого ж великого габариту стілець на грубезних ногах, який міг витримати настільки незвичайну персону. Садив Тимоша-велетень поруч з собою свого баяніста Ізотова і циркового касира Сухініна. Сідав іноді до велетня і відомий в місті майстер шевських справ Суханов. Ну дуже цінував його Тимоша за те, що він міг, як ніхто, шити йому чоботи, які нітрохи не відрізнялися від модних, петербурзьких, якщо, звичайно, не брати до уваги їх нестандартний розмірів – 54-й номер!

В революцію, в роки Громадянської війни стало звичайно, Тимоші не до цирку. Підробляв чимось, не гребуючи і самих незавидних робіт. Старожилам залізничного вузла Лиски запам’ятався Бакулін тим, що розвантажував вагони за десятьох, звалюючи на свої плечі не об’ємну ношу. Але особливо вразив він Лиски на одному комуністичному суботнику в 1923 році, взявшись вручну перекидати на сусідню залізничну гілку з десяток багато-пудових колісних пар від товарних вагонів.

Пам’ять про велетня, славному російському богатирю, гідно зберігає сьогодні Острогожский історико-художній музей імені І. М. Крамського. Зібрані листи, спогади подружжя Бакуліна Марії Платонівни, їхніх дітей – Лариси, Тетяни і Володимира, друзів і шанувальників.

Помер Тимофій Антонович зовсім несподівано – в 1936 році. Все життя навіть нежитю не знав – так що ніякої уваги не звернув спочатку на хворобу під народною назвою «жовтяниця». Поклали Тимофія Антоновича до Боткінської інфекційну лікарню у Москві. Тільки не змогла тоді медицина цю жовтяницю приборкати. Житіє велетня було 42 роки …

Вчений консиліум вирішив: необхідно зберегти для нащадків скелет найвищого, найдужчого чоловіка Росії. І це було зроблено.

Тільки ніяк не могла зрозуміти цього рішення жінка, Бакуліна Марія Платонівна. Домоглася вона зустрічі у Всесоюзного старости товариша Калініна, і він сказав їй довірливо, що «треба з цим фактом змиритися». Наука, мовляв, необхідна народу. Факти в цій науці те ж саме, що і досвід в суспільному житті.

Російському богатирю, велетню Бакуліну співробітники Острогозького краєзнавчого музею присвятили цілий розділ. Під склом можна побачити його фотографії, ту саму каблучку, небачених розмірів, майже півметрову колодку, по якій майстер шевських справ Федір Сахнов шив велетню чоботи …

По матеріалам http://www.communa.ru

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *